В 2000 році відбувся щорічний “Фестиваль бойових мистецтв”, на якому, окрім інших единоборств, була представлена, на той час зовсім невідома для львів’ян капоейра. Виступ двох капоеристів став своєрідним початком історії розвитку цього бойового мистецтва у Львові, поштовхом до його поширення серед Львівської молоді.

Вже на початку 2001 року відбулися перші тренування, але людей, на той час, було не багато. Але вже через рік двоє дівчат - подруг, обидві мали ім’я Олена, винайняли зал і почали набирати групу, яка наприкінці року налічувала вже 25 осіб. В той час капоейра була частиною спортивного клубу “Золотий лев”. Але це тривало не довго…

На початку 2002 року нашу групу запросили на “Фестиваль бойових мистецтв”, де вперше офіційно представили львівську групу з капоейри.

Всі ми були на той час “зеленими”, нехай нам не вистачало досвіду, але ентузіазму не бракувало, тому нас не покидала надія на прогресивний розвиток та майбутнє для капоейри у Львові.

Час минав і разом з тим люди в нашій групі постійно змінювали одне одного, постійно займалися лише п’ятеро людей: дві Олени, які проводили тренування, Олег, що був  для нас джерелом нових ідей і допомагав лікувати наші травми, Андрій,що вирізнявся серед інших своєю гнучкістю, та Ігор, який зовсім не беріг себе на тренуваннях і часто через свою шаленість отримував травми.

Півтора - два роки минуло, перш ніж Андрій та Олег вирішили набрати власну групи і проводити тренування. Олена також проводить свої тренування. капоейра в той час вже набрала обертів, коли раптом настав переломний момент, що поставив під сумнів подальший розвиток цього бойового мистецтва у Львові. Та ситуація змінилася на краще коли до нас в гості почали приїздити капоеристи з інших міст, аби поділитися вміннями та досвідом. Саме вони додали нам впевненості у тому, що в нас зрештою усе вийде, і ми таки досягнемо своєї мети. Так почалася нова ера капоейри у Львові. Ми отримали можливість спілкуватися з іншими українськими групами і це значною мірою сприяло нашому розвиткові. На той час Андрій та Олег самостійно тренували свої групи, а Олена виконувала в основному обов’язки організатора. Нас почали запрошувати на різні фестивалі, де виступ виконував роль реклами. Приблизно в 2004 році майже одночасно до нас приєднуються Роман та Сергій. На той час ми вже тісно співпрацювали з капоеристами з інших міст. Ми відчували що помітно прогресуємо і почали задумуватися над створенням своєї організації, але нажаль тоді це були лише мрії. Згодом ми почали активно проводити показові виступи в різних нічних клубах, а це було свідченням того, що капоейра у Львові не стояла на місці і наш рівень швидко зростав.

В 2006 році Олег і Олена поїхали зі Львова і нас залишилося четверо: Андрій, Роман, Сергій та Ігор.

Андрій та Сергій продовжували тренування у своїх групах, а Роман з Ігорем їм допомагали. Для нас настав час прийняти серйозне рішення: ми повинні були обрати серед різних шкіл капоейри ту, до якої ми хотіли б приєднатися. Через велику кількість можливих варіантів ми постійно сперечалися, але зрештою обрали школу “Сензала”(“Senzala”). Ми їздили до Києва, де знаходиться одне з відділень школи, на семінари, які проводив контра мештре Руй (contra mestre Rui).

Навесні 2007-го року ми провели наш перший семінар з капоейри у Львові, на якому ми дізналися дуже багато про школу “Сензала” та про капоейру загалом. Після семінару ми не лише з ентузіазмом тренувалися, але й почали опановувати гру на етнічних бразилійських інструментах та вчитися співати. Перший львівський семінар став сильним поштовхом для розвитку капоейри у нашому місті.

Восени 2007-го року відбувся ще один семінар. капоеристів з Києва приємно здивував наш рівень, адже за такий короткий проміжок часу ми багато чого навчилися.

Нарешті в 2008 році почав функціонувати наш сайт, на якому можна знайти багато інформації про капоейру у Львові та інших містах України. Ми надіємося також, що здійсниться ще одна наша мрія, і буде офіційно зареєстровано львівську спортивну організацію з капоейри - “Сальве”(“Salve”).